Обмін досвідом. Юлій Трегер «Досвід Ізраїлю у реабілітації бойових травм». Реабілітаційне відділення медичного центру Сорока.
Дата публікації: 10.10.2023
«Школа реабілітації 2023», проведена Всеукраїнською Асоціацією Фізичної Медицини, Реабілітації і Курортології (ВАФК), об’єднала українських та ізраїльських реабілітологів.
Серед представників з Ізраїлю виступив Юлій Трегер, голова Асоціації реабілітоголів Ізраїлю, завідувач реабілітаційного відділення Медичного центру Сорока.
Доктор Юлій розкрив тему: «Досвід Ізраїлю у реабілітації бойових травм». Клініка є головним багатофункціональним медичним закладом Південного округу Ізраїлю, знаходиться в місті Беер Шева і працює як державна лікарня з 1960 року, а раніше це був військовий госпіталь (який ропочав роботу 1948 року). Розробка інноваційних медичних технологій проводиться безпосередньо на базі клініки з участю фахівців, що працюють в самому медичному центрі, а також наукових співробітників факультету медицини при Університеті ім. Бен-Гриона (розташований на території лікарні). Медичний комплекс містить кілька профільних центрів, кожен з яких функціонує відокремлено.
Клініка забезпечена сучасним обладнанням яке кожні 3-4 роки оновлюється. Щороку на лікування до центру приїжджають понад 50 000 іноземних пацієнтів з усього світу.
Пан Юлій розкрив тему психологічних і психіатричних аспектів підгострої реабілітації у випадках травматичних пошкоджень (в т.ч. бойових), оскільки психологічний стан людини сильно впливає на весь період фізичної реабілітації, висвітлив тему впливу психологічної та психіатричної реабілітації очима фізичного реабілітолога.
«Якщо говорити про гостру і тяжку фізичну травму в пацієнтів – у всіх пацієнтів є психологічне порушення (можна сказати, що у 100%). У нашому реабілітаційному відділенні працює велика реабілітаційна команда, в тому числі психологи. Є реабілітаційний психолог, який постійно працює всередині відділення. І психіатр, якого ми час від часу запрошуємо з психіатричного відділення», – розповів доктор Юлій.
Також зазначив, що не є проблемою пацієнта зробити просто спокійним, а є проблемою: його зробити спокійним, але здатним взаємодіяти та бути повним мотивації. «Ми знаємо про гострі психологічні порушення, які мають 5 стадій, але ми, як лікарі-реабілітологи, бачимо зміни, які ми називаємо «психологічними гойдалками». Оскільки психологічний стан пацієнта рухається згори до низу і навпаки. Пацієнт після поранення завжди в депресії: не знає, що з ним буде, і як він буде виходити з цієї ситуації. Коли пацієнту кажуть: що ти будеш жити і зараз переходимо в реабілітацію — у пацієнта одразу підіймається настрій, оскільки для нього це стає обнадійливим, стає виходом з ситуації. Потім пацієнт потрапляє у відділення реабілітації й розуміє, що все не так «рожево». Він бачить пацієнтів на кріслах колісних і які лежать зовсім нефункціональні, з різними «пристосуваннями», бо не можуть ходити — в цей момент настрій пацієнта знижується.
І ці гойдалки відбуваються протягом всього періоду до того моменту, поки він відновиться, стабілізується, буде вже вдома або на роботі. Цей період може зайняти 1-3 місяці, а може зайняти і 5 років. При військових травмах цей процес, за звичай, більш тривалий.
Ми маємо враховувати психологічний стан і психологічну реабілітацію, оскільки це впливає на функціональний стан пацієнта, весь період лікування і фізичної реабілітації», – зазначив Юлій Трегер.
Також наголосив на тому, що медикаментозного лікування психологічних депресивних станів намагаються зовсім не застосовувати, і навіть не завжди залучати психолога, оскільки основним спілкуванням постійно займається реабілітаційна команда. «Основна тактика реабілітаційної команди – це розмови, розмови, розмови, багато розмов під час фізіотерапевтичного лікування, при застосуванні різних засобів при фізичній реабілітації. Це включає багато роботи реабілітаційної команди — і пацієнт бачить цю роботу, бачить цілі, які вони разом ставлять і досягають їх щоденно. Це робота безпосередньо в умовах роз’яснень, направлень, спілкування, досягнення щоденних маленьких реабілітаційних цілей і результатів. Це підіймає настрій пацієнту і робить позитивне налаштування. Він бачить позитивні результати реабілітації, як ми разом досягаємо того, чого хочемо досягнути», – розповів пан Юлій. Також розповів, що в тих випадках коли не виходить моделювати настрій пацієнта і його активність, взаємодію — звертаються перш за все до психолога і лише потім вирішується питання консультації у психіатра, і чи призначати медикаменти, які можуть допомогти.
Друга група хворих, про яких розповідав доктор Юлій – це хворі, які мають певні психіатричні захворювання або мали їх в анамнезі. «В разі бойових травм ми часто говоримо про синдром гострого стресу або посттравматичний синдром. В таких випадках залучаємо психолога поряд з ліжком хворого буквально з першого дня і, за потреби, психіатра. Вони першочергово мають налагодити взаємодію пацієнта з його базовими захворюваннями або основним його станом. Психологічний стан таких пацієнтів майже у 100% виходить з-під контролю. Цілі фізичної реабілітації з такими пацієнтами мають формуватися: щоденні, маленькі, але реальні і легко досяжні», — закцентував пан Юлій.
Третя група пацієнтів, яких виділяє пан Юлій – це пацієнти з функціональними розладами, коли відсутні об’єктивні порушення або відсутні причини порушень, а функціональні порушення бачимо. «Наприклад, коли хворий, який впав, не отримав пошкоджень — поступає в реабілітаційне відділення з неможливістю ходити, не може рухати ногою, не може стояти та ніби паралізований, але немає ніяких ознак ушкоджень хребта чи спинного мозку, ніяких ознак периферичних пошкоджень. В таких пацієнтів зазвичай є страх і тривога. Біля таких пацієнтів психолог і психіатр мають знаходитись теж з першого дня. І такі пацієнти мають знаходитись саме в реабілітаційних відділеннях для відновлення фізичних функцій, а не у відділеннях психіатричних чи інших.
У таких пацієнтів на першому етапі реабілітація має бути направлена на більшу кількість тренінгів, на переходи, стояння, ходьбу, рівновагу тощо — і менше на підсилення м’язів (наприклад, нижніх кінцівок). Оскільки у таких пацієнтів потрібно довести мозку, що «не все так погано» і можна покращуватись, не дивлячись на пошкодження», — порадив й поділився досвідом лікар-реабілітолог, Юлій Трегер.
Ми щиро дякуємо доктору Юлію Трегеру і лікарні, медичному центру Сорока, за підготовку такої практичної доповіді, за те, що ділитесь власними напрацюваннями та досвідом!